| Друзі сайту |
|---|
| http://virchi.pp.net.ua/ |
| Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Історія українського козацтва
Скоропадський Павло Петрович
|
| 08.04.2012, 23:38 |
Павло Петрович Скоропадський (15 травня 1873 - 26 квітня 1945) —
політичний і військовий діяч, гетьман Української Держави у 1918 р. (29.
4 1918 — 14. 12. 1918). З кінця 1918 р. на еміграції у Швейцарії та
Німеччині, де очолив гетьманський рух, навколо якого групувалися різні
консервативно-монархічні течії, політичні і громадські організації та
діячі.
Павло
Скоропадський є нащадком Василя Скоропадського, брата гетьмана Івана
Скоропадського, син Петра (див. Скоропадські) і Марії Андріївни
Миклашевської (див. Миклашевські). Народився у Вісбадені, дитячі роки
провів у маєтку батька в Тростянці на Прилуччині, вчився в Стародубській
гімназії й закінчив Пажеський Корпус у Петербурзі. Військову службу
почав у Кавалерґардському полку, учасник російсько-японської війни (1904
— 05), з 1905 фліґельадьютант, з 1906 — полковник, з 1912 —
генерал-майор царського почту й командир ляйбґвардії кінного полку. Під
час першої світової війни командував 1 бриґадою 1 ґвардійської
кавалерійської дивізії, згодом 5 кавалерійською і 1 ґвардійською
кавалерійською дивізією, а в кінці — 34 армійським корпусом у ранзі
генерал-лейтенанта. Скоропадський відзначився у боях з німцями під
Каушеном і Трисвятами.
Після березневої революції 1917, у
порозумінні з Генеральним Секретаріятом Укр. Центр. Ради, С.
українізував 34 корпус, який був перейменований на 1 Український корпус.
Ця дисциплінована одиниця (30 000 вояків) контролювала у
жовтні-листопаді 1917 залізничний район Вапнярка — Жмеринка — Козятин —
Шепетівка, не допускаючи збільшовизовані частини південно-захахідного і
румунських фронтів плюндрувати Україну й сіяти безлад. Скоропадський
користувався популярністю серед військовиків і на з'їзді Українського
Вільного Козацтва (18. 10. 1917) був обраний його почесним військовим
отаманом. Але неприхильне наставлення Української Центральної Ради до
реґулярного війська, а до особи Скоропадського зокрема, змусіло його в
кінці 1917 відмовитися від командування 1 корпусом, який згодом був
демобілізований.
Опинившися в опозиції до Української Центральної
Ради й її соціальної політики, особливо аґрарної реформи, Скоропадський
організував Українську Народну Громаду, зформовану з військовиків і
землевласників, яка з березня 1918 готувала переворот. Ця організація
здобула підтримку Української Демократично-Хліборобської Партії і Союзу
Земельних Власників, a також німецької військової влади, незадоволеної
соціально-економічною політикою Центральної Ради. На нараді (24. 4.
1918) з генералом В. Ґренером, фактичним керівником німецького війська
на Україні, за підтримку німців у перевороті Скоропадський взяв на себе
низку зобов'язань політичного і економічного характеру, які тяжіли на
майбутній політиці гетьманського уряду.
Державний переворот і
проголошення Скоропадського гетьманом Української Держави відбулися 29
квітня 1918 на хліборобському конґресі, скликаному Союзом Земельних
Власників. Створений Скоропадським Гетьманський Уряд під головуванням
Федіра Лизогуба провадив політику, узгіднену з німцями, захищаючи
інтереси консервативно-власницьких верств (поміщиків, великих
промисловців і фінансистів); це й участь в уряді російських кадетів та
згодом (у кабінеті Сергія Гербеля) російських монархістів з
антиукраїнським наставленням (Київ став осередком російських діячів і
російських офіцерських організацій) насторожували до нього українську
нац. демократію, яка відмовлялася брати участь у гетьманському уряді й 5
серпня 1918 р. оформилася в опозиційний Український
Національно-Державний (згодом Український Національний) Союз. Діяльність
локальної адміністрації, керованої здебільша місц. дідичами й колишніми
російськими урядовцями, карні експедиції, організовані ними за
допомогою нім.-австр. війська та ін. реакційно-реставраторські акції
викликали велике невдоволення й опір з боку сел. мас, з чого
скористалися ліві елементи (сер. ін. більшовики). Почалися страйки
(зокрема, залізничників), саботажі (вибухи й пожежі в Києві, Одесі
тощо), атентати (вбивство фельдмаршала Г. Айхгорна) тощо, що спричинило
репресії з боку гетьманського уряду й німецько-австрійської військової
влади.
Не зважаючи на ці несприятливі обставини, уряд
Скоропадського мав чималі досягнення в царині зовнішньої й внутрішньої
політики. Українська Держава провадила нормальні дипломатичні зносини з
Центральними й рядом нейтральних держав, устійнила свої політичні та
економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню тощо, здобула визнання й
підписання перемир'я з Радянською Росією (12. 6. 1918). Були
упорядковані фінанси, налагоджено адміністрацію, центральне й місцеве
судівництво; засновано державні університети в Києві й Кам'янці
Подільському, розбудовано українське середнє й початкове шкільництво,
утворено Укр. АН у Києві (14. 11. 1918). Український Національний Музей.
Український Національній Архів, Українську Національну Бібліотеку,
Державний Драматичний Театр, тощо. У вересні 1918, після подорожі
Скоропадського до Німеччини й успішних переговорів з цісарем Вільгельмом
II та його урядом, Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовнішній
політиці, зокрема згоду німців на розбудову реґулярної української
армії.
Намагання Скоропадського злагіднити опір української
опозиції запевненням «незалежности Української Держави» (29. 10. 1918)
не увінчалися успіхом, а спроба переорієнтуватися на Антанту допровадила
14. 11. 1918 до проголошення Скоропадським федерації з майбутньою
Росією і прискорила протигетьманське повстання, яке закінчилося
перемогою Директорії УНР; 14. 12. 1918 С. зрікся влади й виїхав за
кордон — до Швейцарії, а потім до Німеччини. Перебуваючи на еміґрації
(до поч. 1945 у Ванззее б. Берліну), С. очолив Гетьманський рух, навколо
якого групувалися різні консервативно-монархічні течії, політ. і гром.
організації та діячі (В. Липинський, Д. Дорошенко та ін.). Завдяки
заходам Скоропадського утворено Український Науковий Інститут у Берліні
(1926 — 45). Під кінець війни Скоропадський, важко поранений під час
бомбардування станції Пляттлінґ (Баварія), помер і був похований у с.
Меттен (зголом його домовину перевезено до Вісбадену).
Скоропадський
одружився 1897 з Олександрою Дурново (дочкою рос. ген. Петра Дурново і
його дружини Марії, уродженої кн. Кочубей), з якою мав 6 дітей: серед
них Марію, по чоловікові графиню Монтрезор (1898 — 1959), Єлисавету, по
чоловікові Кужим (1899 — 1975; див.), Данила (1904 — 57; див.), Олену,
по чоловікові Отт (* 1919).
|
|
Категорія: Історія | Додав: Kak2s
|
| Переглядів: 486 | Завантажень: 0
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|