| Друзі сайту |
|---|
| http://virchi.pp.net.ua/ |
| Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Історія українського козацтва
Становлення козацтва на Україні
|
| 08.04.2012, 23:46 |
Після падіння Києва у 1240 р. ареною головних подій в історії України
стали західні землі - Галичина і Волинь. Але до кінця XVI ст. на сході
знову виникає епіцентр історичних рухів - і ми знову повинні звернутися
до земель, які лежать в басейні Дніпра і весь цей час перебували в
запустінні.
Власне, саме цей віковічний рубіж між осілими і
кочовими народами, широке, величезне пограниччя, своєрідна зона безпеки,
периферія цивілізованого світу і називалася тоді Україною, тобто землею
у краю. У нас цікавить епоху боротьба з кочівниками розгорілася тут з
новою силою, а релігійне протистояння християн і мусульман ще й підливав
масла у вогонь. Цей вічний бій, бій не на життя, а на смерть,
хвилювало, притягував, вабив багатьох молодих і сильних чоловіків з
мирних західних районів, що опинилися в той самий час під гнітом
кріпосного права. Життя в рабстві люди воліли небезпеки пограниччя та
смерть в бою. Так з'являється новий стан - колоністи-козаки, первинна
мета яких полягала в тому, щоб відтіснити татар далі на південь і таким
чином забезпечити можливість господарського освоєння районів пограниччя.
Але в міру того як відточувалися козацькі шаблі і військову
майстерність їх мобільних, добре організованих загонів, у міру того як
наповнювалися землі України чутками про захоплюючі дух козацьких
перемоги над ордами татар і турків оттоманських - українське суспільство
починало бачити в козаках не тільки борців з мусульманською загрозою ,
але і своїх захисників від релігійних домагань і соціально економічного
гніту польської шляхти.
Поступово козаки висуваються в авангард
українського суспільства і опиняються глибоко залученими до рішення його
головних проблем. Ось так і вийшло, що замість природного лідера -
дворянства, втраченого в результаті полонізації, Україна отримала
керівну і спрямовуючу силу в особі козацтва.
Козаки
І
все ж символом нового суспільства, що утворився на широких рівнина
Придніпров'я, стало абсолютно незвичайне стан, яке могло з'явитися
тільки на дальньому кордоні, - козацтва. Слово «козак» тюркського
походження. Так називали людей вільних, тобто нікому не належали, ні від
кого не залежали, не мали чітко визначеного місця в суспільстві і тому
що віддавали перевагу селитися на безлюдних околицях.
Слов'янські
козаки вперше з'явилися в 1480-х роках, але лише з розвитком кріпосного
права в середині XVI ст. число їх починає стрімко зростати. Саме
селяни-втікачі спочатку і складали основну масу козацтва - хоча були тут
і городяни, і попи-розстрига, і дворяни, які шукають грошей або пригод.
Часто козаками ставали поляки, білоруси, росіяни, молдавани та навіть
татари. Але переважна більшість тих козаків, що селилися по Дніпру, були
українці. Східне, на берегах Дону, в той же час виникає російське
козацтво.
Первісне пристрій
Йдучи далі на південь, де їх
поки ще не могла дістати будь-яка влада, козаки селилися понад Дніпром і
його південних приток - нижче Канева та Черкас (на той час це були
невеликі прикордонні застави). На цих щедрих, але небезпечних землях
вони організовували так звані відходи - заняття полюванням і
рибальством. Крім цього, вони випасали коней і худобу. Ці-то тривалі
сезонні експедиції в степ і стали прообразом майбутньої козацької
організації. Вирушаючи в Дике поле, козаки обирали отамана -
найдосвідченішого, сміливого і кмітливого. А щоб краще захищатися від
татар дружніше діяти на полюванні і в рибальському промислі, розбивалися
на ватаги - невеликі тісно згуртовані загони. З часом козаки стали
влаштовувати в степу вже не тимчасові, а постійні укріплені табори -
січі. У кожній такій січі тепер уже круглий рік перебував свій маленький
військовий гарнізон. Так «козакування» ставало для багатьох постійним
заняттям і способом життя. Королівські старости прикордонних областей не
на жарт хвилюються. Ще б пак: раптом звідки не візьмись валяються
озброєні і нікому не підлеглі люди, які до того ж відкрито хизуються
презирством до можновладцям! Втім, ці ж самі старости швидко
зметикували, як отримати вигоду і з «вільного» козацтва. Адже козак зі
своєю - будь то всього віз риби або шкурка хутрового - все одно нікуди
не подінеться, а прийде до міста. Ось тут-то і можна обкласти його
податком з продовольства (до речі, ніякими законами королівства не
передбаченим). Магнати, яким належала ініціатива військового об'єднання
козацтва, були вихідцями з небагатьох що залишилися не ополячених
православних пологів української знаті. Серед них найбільш знаменитий
канівський староста Дмитро («Банда») Вишневецький. Його карколомна
кар'єра і гучна слава часто заважають історику судити про те, що ж в
легенді про Байду - чистий вимисел і що - історичний факт. Як би там не
було, достовірно одне: саме Вишневецький у 1552-1554 рр.. об'єднав
розрізнені козацькі ватаги і збудував на о. Мала Хортиця, стратегічно
вигідно розташованому за дніпровськими порогами, форт, який повинен був
стати сильним заслоном проти татар. Таким чином і виникла Запорізька Січ
- колиска українського козацтва. Незабаром після цього Вишневецький
очолив цілий ряд козацьких походів на Крим і навіть наважився напасти на
оттоманських турків. Коли ж Річ Посполита відмовилася підтримати цей
антимусульманські «хрестовий похід», Вишневецький подався до Московії,
звідки продовжував свої набіги на Крим, Втім, і там щось йому не
сподобалося, і, повернувшись в Україну, він зайнявся Молдовою. Це була
фатальна помилка Вишневецького: молдавани його зрадили, він опинився в
руках турків і був страчений в Константинополі в 1563 р. Донині
збереглися народні пісні, що прославляють подвиги Байди. Запорізька Січ.
Розташована в недосяжності для урядової влади, Запорізька Січ і після
смерті свого засновника продовжувала процвітати. Будь-який християнин
чоловічої статі, незалежно від його суспільного становища, міг прийти
сюди і тут залишитися, щоб стати жителем одного з грубо збитих
дерев'яних «куренів», критих соломою, і долучитися до козацького
братства. Так само просто він міг і піти геть. Жінки і діти - зайва
тягар в кочовий козацького життя - на Січ не допускалися.
Запорожці
заявляли, що не підкоряються нікому і нічому, крім своїх власних
законів, які передавалися і вдосконалювалися від покоління до покоління.
Всі мали рівні права, всі брали участь у загальних радах - «радах». Ці
раді збиралися з будь-якого приводу і протікали дуже бурхливо: зазвичай з
усіх дебатують сторін перемагала та, що голосніше крикне. Точно так
само проходили вибори і перевибори козацьких ватажків - отамана, або
гетьмана, осавулів, писаря, обозного і судді. За цим же зразком кожен
курінь (це слово позначало не тільки саме житло, а й обіймав його
козацький загін) вибирав і собі «старшину». Під час військових походів
старшина мала абсолютну владу, правом карати і милувати. Але в мирний
час її компетенції були вельми обмеженими. Усього запорожців
налічувалося 5-6 тис. Змінюючи один одного, вони тримали на Січі
постійний гарнізон, що становив приблизно десяту частину загальної їх
чисельності. Решта вирушали у військові походи або на мирні промисли.
Січове господарство в основному грунтувалося на полюванні, рибальстві,
бортництво, солеваріння в гирлі Дніпра. Оскільки Січ лежала на
торговельному шляху з Речі Посполитої на береги Чорного моря, торгівля
також грала чималу роль в житті запорожців. Поступово всупереч
декларованому рівності і братерства на Січі виникають
соціально-економічні відмінності і суперечності між старшиною і рядовими
козаками (черню), час від часу розряджуються бунтів і переворотами.
Таким чином, до початку XVII ст. існувало три (хоч і частково
перекриваються) категорії козаків. Перша-це заможні реєстрові козаки,
завербовані на службу королю та уряду. Друга запорожці, що жили поза
офіційними меж Речі Посполитої. І третя - це величезна більшість
козацтва, нереєстрові козаки, що жили в містах пограниччя: вони вели
цілком козацький спосіб життя, але не мали офіційно визнаного статусу.
Боротьба проти турків і татар.
На
ранній фазі свого розвитку нереєстрове козацтво і особливо Січ в очах
усього решти суспільства були просто набродом розбійників. Так думали не
тільки магнати і королівські чиновники, а й більшість українців. Але до
кінця XVI ст. образ козацтва змінюється. В усякому разі, про козаків
починає краще думати маса простого народу, підбадьорена їх відчайдушною
сміливістю та успіхами у боротьбі з татарами та їх могутніми
покровителями - турками.
Від турків потерпали не одні українці.
Вся Європа XVI ст. тремтіла від однієї думки про турецьке нашестя. У
1529 р. оттоманци спустошили Угорщину і ледь не захопили Відень. А
величезна частина Східної Європи лишалася під прямою загрозою набігів
татар. Так що кожен, хто насмілювався кинути виклик «бусурманам» (так
називали в Україні всіх мусульман), твердо міг розраховувати як на
симпатії своїх земляків, так і на славу за кордоном.
Але як би
не дорожили запорожці своєю славою, здобутою в походах на турків і
татар, пускалися вони в ці походи аж ніяк не заради неї однієї - були і
цілі більш практичні. Потрібно було відтіснити татар далі від
українських поселень. Та й чи можна було поживитися добром у захоплених
оттоманських містах: адже регулярна військова видобуток становив
пристойну частину козацького доходу. Найчастіше козаки нападали з моря.
Для морських походів у них були заведені цілі флотилії, що складалися з
40-80 чайок - довгих, вузьких, неглибоких човнів, у кожній з яких могло
поміститися до 60 людей. Як-то примудрився прослизнути повз оттоманських
фортець у гирлі Дніпра, козаки на чайках атакували татарські й турецькі
укріплення на Чорноморському узбережжі.
Вперше подібний набіг
згадується під 1538, ще до заснування Січі, коли козацька флотилія
частково зруйнувала турецьку фортецю Очаків. Після цього козаки все
частіше пускалися в подібні підприємства, і слава їх ширилася по світу -
адже Оттоманська імперія була в той час наймогутнішою в світі державою!
І ось вже головні її вороги, австрійські Габсбурги, в 1595г.
посилають на Січ свого посла для укладення пакту про спільні дії проти
оттоманцев в Молдові. І навіть римський папа поспішає встановити
контакти із запорожцями. Як бачимо. Січ вела себе як цілком суверенна
держава: оголошувала війни, проводила власну зовнішню політику.
Найбільшого розмаху козацькі рейди проти турків досягають між 1600 і
1620 роками. У 1606 р. козаки спустошили Варну - найсильнішу турецьку
фортецю на узбережжі. У 1608 р. взяли Перекоп, у 1609 - Кілію, Ізмаїл та
Аккерман. У 1614г. запорожці вперше досягли узбережжя Малої Азії і
атакували Трапезунд. Але найбільша приголомшуюча акція мала місце в 1615
р., коли під носом у самого султана і 30-тисячного гарнізону його
столиці близько 80 козацьких чайок проникли в константинопольську
гавань, підпалили її та безкарно відправилися геть, - причому п'ять
років по тому все це було пророблено знову ! Нарешті, в 1616г. козаки
захопили Кафу - ринок рабів у Криму - і звільнили рабів і полонених.
Живописуючи
діяння козаків, турецький історик XVII ст. Найму зауважував: «Можна
стверджувати напевно, що у світі немає людей, які менше дорожили б своїм
життям і менше боялися смерті, ніж ці ... Навіть знавці військової
справи заявляють, що цей набрід завдяки своїй сміливості і
винахідливості не знає собі рівних в морському бою ». Втім, і на суші
козаки чимало докучали туркам. На грізні заклики султана Османа II до
поляків - приструнити козаків - ті лише розводили руками. Тоді
оскаженілий султан зібрав небаченої сили військо-160 тис. чоловік - і,
приєднавши до нього ще тисячі своїх кримських васалів, виступив проти
Речі Посполитої.
У 1620г. поляки зазнали нищівної поразки від
війська султана під Цецорою. Рік потому всього 35-тисячне польське
військо намагалося утримати турків під Хотином і неминуче було б
знищене, якби вчасно не підійшла 40-тисячна козацька підмога на чолі з
гетьманом Сагайдачним.
Зі зростанням військових успіхів зростала
і впевненість козаків у власних силах. І ось вони вже дерзят полякам, а
самих себе починають називати захисниками віри, лицарським братством,
які б'ються за справу народу. Мета всієї цієї риторики в загальному
зрозуміла: придбати ті ж права і привілеї, що покладалися стану воїнів.
Цікаво, однак, що, за рідкісними винятками, самі козаки, мабуть, цілком
серйозно входили в цей ними ж самими створений піднесений образ.
Це
нове усвідомлення своєї високої місії змушувало козаків близько до
серця приймати животрепетні внутрішні проблеми українського суспільства.
|
|
Категорія: Історія | Додав: Kak2s
|
| Переглядів: 680 | Завантажень: 0
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|