Республіка ім. Богдана Хмельницького

Місто Лева або подорож у Лемберг

берегиня — Thu, 04 Apr 2013 20:32:57 GMT

Нещодавно учні нашої школи відвідали місто Львів - або малий Париж, як називають Львів у Європі.

Перш за все вони ознайомилися з інноваційними технологіями, що стало популярним зараз - відвідали 3D кінотеарт "Планета кіно", переглянули фільм "Джек - переможець велетнів".

Пізніше учні відвідали ковзанку. І хоч "заробили" чимало синців, проте весело провели час.

Місто Львів називають музеєм під відкритим небом, воно нараховує тисячі історичних та архітектурних пам'яток. Тому кожен турист обов'язково піде у центр міста. Далі ми відвідали ратушу. Вхід до Ратуші охороняють два леви, які тримають щити з гербом міста. З ратуші можна було оглянути панораму міста Львова.

Львів — без перебільшення європейське місце у самому центрі Старого Світу. Місто, у якого душа справжнього українця, непідвладна змінам навколишнього світу, самобутня, колоритна та неосяжно добра. За містом Лева починаєш сумувати, щойно покинеш його, і туди хочеться повернутися знову.

Посвята в козачата-2012

берегиня — Wed, 16 Jan 2013 18:28:45 GMT

13 грудня 2012 року

на свято Андрія Первозванного

16 юних першокласників

прийняли у козачата

Покров - це захисниця патріотів козаків

Перед боєм помолитися прагнув кожен залюбки.

Виписка з протоколу засідання козацької ради про те, що на засіданні Козацької Ради дня 6, місяця грудня, 2012 року Божого постановили прийняти в козачата:

1. Бережанського Олега

2. Бережанську Юлію

3. Дацишина Сергія

4. Дейнеку Вікторію

5. Демчука Максима

6. Іванечко Орисю

7. Козиру Вікторію

8. Куцябу Артура

9. Лев Христину

10. Петрину Христину

11. Смаль Оксану

12. Собчука Дениса

13. Стоцького Василя

14. Суслу Дарину

15. Царика Назарія

16. Чулаєвського Максима,

яким було вручено козацькі грамоти.

Цілий день читав би і ціліську ніч

Про козацьку славу - Запорізьку Січ.

Книг не так багато для дітей чомусь,

Щось розкаже тато, розповість дідусь...

Ще дізнався більше я про козаків

З кобзаревих віршів, запальних рядків.

І про Берестечко написав Тарас

Про оте містечко, недалеко нас...

За Вкраїну-неньку бились козаки -

Свист шабель і дзенькіт чую скрізь роки.

Так усе це близько, - в снах біжу навстріч!..

Бачу рідне військо - Запорізьку Січ.

Андріївські вечорниці

берегиня — Fri, 11 Jan 2013 20:07:04 GMT

Звичаї. Традиції. Обряди. Як їх багато у нашого народу! Всі вони одне одного кращі. І кожен чимось особливий, відмінний, неповторний, має свій колорит, національне забарвлення. Але кожному зі свят притаманні веселий настрій, народний гумор, вигадка, дотеп.

Ось наприклад, дуже цікавим є святкування дня пам’яті Андрія Первозванного, 13 грудня, який відзначили в Тетевчицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. В цей день учні 9-11 класів провели Андріївські вечорниці.

Дівчата, як і годиться в цей день, гадали на свою щасливу долю та на майбутнє: кидали чоботи через хату, витягували з макітри записки з ім’ям судженого. Прислухалися до порад жінок , які згадували про свої ворожіння.

Хлопці співали, танцювали та жартували. А тоді всі разом калиту кусали.

Закінчилося святкування частуванням варениками зі сметаною, пампушками,пиріжками та узваром. Пригощалися всі присутні і калитою. З гарним настроєм, масою вражень розходилися учасники і гості з вечорниць.

Новорічний вечір

берегиня — Thu, 10 Jan 2013 18:50:26 GMT

"2012 рік подарував нам багато цікавого: ми збагатилися знаннями, підросли, змужніли, були і цікаві сторінки, були перемоги, ну і, звичайно, були і невдачі, які іноді викликали непорозуміння. Але, як кажуть у народі не треба жаліти за тим, що було, а треба радіти з того,що все це у нас було і складати плани на майбутнє, звичайно, не повторюючи помилок минулого. Сьогодні новорічний вечір і треба зробити так, щоб він пройшов цікаво, щоб ми могли усі разом порадіти і повеселитися", - саме такими словами розпочали Новорічний вечір у нашій школі ведучі Галина Рибка та Богдан Левіновський. На мить Богданові здалося, що учні нашої школі можуть посваритися у цей вечір, усі одразу ж зацікавилися чому. А саме тому що цьогорічний новорічний вечір був незвичайний: у нашій школі пройшов конкурс "Голос школи-2012". Проте наші учні дружні, вміють радіти один за одного, вони не заздрісні, не егоїстичні. Якщо вони беруть участь у "Голосі школи", то вони вже переможці, вони справжні бійці.

А тепер кілька слів про наше журі - це тренери, вони теж хвилюються і переживають, як усе відбудеться у школі. Отож, члени журі:

Оксана Степанівна, вчитель музики. Це вона нас усіх розуміє, це вона так гарно співає, завжди нас підтримує і дарує гарну усмішку.

Руслан, екс-гетьман нашої Козацької республіки, він серцем і думкою завжди з нами, він все зможе і виручить у надзвичайній ситуації, а якщо захочете, зможе навіть дати сольний концерт, до речі на нашому вечорі йому це частково вдалося:

Умови конкурсу "Голос школи-2012":

У конкурсі беруть участь учні, які подали заявки, але можуть брати участь і ті, хто ще був не дуже сміливим, хто боявся, а сьогоднішній вечір запалив відвагу, то будь-ласка, підходьте до оргкомітету і беріть участь. Наші судді обиратимуть свою команду наосліп.

Якщо під час виконання пісні до учасника повертаються більше, ніж один член журі, тоді учасник має право обирати собі тренера сам, якщо повернеться один тренер, учасник іде в його команду, якщо жоден зі суддів не повернувся, учасник вибуває з конкурсу без жодних образ, а з усмішкою на обличчі.

Голос школи-2012 обиратиметься наступним чином: кожен тренер обере зі своєї команди найсильнішого учасника, а учні школи таємним голосуванням обирають "Голос школи-2012".

Учасники "Голосу школи-2012"

№1 Вавричук Наталя (6 клас)

Пісня "Мама"

№2 Закревська Ольга (6 клас)

Пісня "Мама Марія"

№3 Дмитрів Христина (7 клас)
Пісня "А роси падають в траву"

№4 Галущак Орися, Демчук Вероніка

Пісня "Любить, не любить"

№5 Мельничук Тетяна

Пісня "не давайте суму жити"

№6 Лотоцька Марта

Пісня "З Новим роком"

№7 Білозір Анна-Марія

Пісня "Перший сніг"

№8 Добош Діана

Пісня "Чарівник"

№9 Чулаєвська Христина

Пісня "Синій іній"

№10 Дейнека Марта

Пісня "Снилося море"

№11 Мех Ігор

Пісня "Каділак"

№12 Прус Назар

Пісня "З Новим роком і Рождеством"

№13 Куцяба Тарас

Пісня ТІК "З Новим роком"

№14 Сусла Надія

Пісня "Красивая любовь"

№ 15 Гергеліджіу Василина

№16 Бігун Ірина

Пісня "У ніч новорічну" (гітара)

№17 Петришин Катя

Пісня "Happy New Year"

№18 Галущак Богдан

Пісня "А я, а я..."

№19 Пилип'як Марія

Пісня "Веселкова"

№20 Онікієнко Давид

Пісня "Englishmen in New York"

№21 Сусла Оксана

Пісня "Двічі в одну річку не ввійдеш"

№22 Круць Максим

Пісня "А вона.."

Між виступами конкурсантів були танцювальні номери, ігри та розваги.

На завершення до нас завітали Дід Мороз та Снігуронька, які подарувала нам Новорічний настрій та змусили повірити в казку.

Довгоочікуваними були результати нашого конкурсу, переможцем якого виявився учень 11 класу Круць Максим.

14 жовтня - День 70-річчя УПА

берегиня — Wed, 31 Oct 2012 19:34:08 GMT

Стосовно всієї історії,

70 років - це небагато.

Щодо людського життя - величезний відрізок.

Ті 10 років варті більшого, ніж щорічне вшанування.

Загальношкільний фестиваль дитячо-юнацької пісні «Сурми звитяги-2012».

Дитячо-юнацький фестиваль відкрила директор О.В. Прусик

«Сурми звитяги-2012», присвячений 70-річчю УПА. У фестивалі взяли участь учні 1-11 класів, вчителі, обслуговуючий персонал.

Фестиваль пройшов під девізом:

Вони – герої всі,

Вони – в серцях

Народ, забувши їх,

Обернеться у прах.

На фестиваль запрошений сільський голова Зінько Андрій Романович, директор Народного дому – Христин Надія Іванівна, старожили очевидці: Нагайчук Іван Васильович, Тимчук Ганна Михайлівна.

Нагайчук Іван Васильович, 1923 року народження. На даний час найстарший у нашому селі. Напередодні свята у ньго брали інтерв'ю соціолог з Львівського університету Марія Шебловська, проводив соціологічні дослідження Леонід Гейсахін, дослідник з Мадрида. Помер 26 листопада 2012 року.

Тимчук Ганна Михайлівна 1928 року народження. Всезнаюча бабуся минулих подій, можна так її назвати.

Фестиваль розпочав ансамбль «Калинонька» (вчитель музики – Чулаєвська Оксана Степанівна). Учениця 10 класу Шостак Марія виконала роль матері воїна УПА: прочитала вірш «Ти йдеш, мій сину…», воїн УПА – Демчук Зеновій. У виконанні ансамблю прозвучало 2 пісні:

«Ми йдем у бій»

«Хто ти є , Україно?» (соліст Дмитрів Христина, учениця 7 класу)

Вчительський колектив та обслуговуючий персонал виконали пісню «У полі могила».

У виконанні 1 класу пролунала пісня «Ой там на горі Січ іде». Класний керівник: Куцяба Марія Мирославівна.

2 клас. Пісенний віночок слави воїнам УПА підхопив курінь імені Ігоря Білозіра. Курінний: Юрій Пристанський. Класний керівник: Рибка Ніна Йосипівна. Пісня «Марш молоденьких козаків»

3 клас. Свою квітку у віночок пісенної слави вплів курінь ім. Петра Дорошенка. Курінний: Юрій Закревський. Класний керівник: Закревська Ольга Йосипівна. Пісня «Гей, ви стрільці січовії»

4 клас. Свою любов до України виявив курінь ім. Івана Богуна. Курінний: Богдан Гринчук. Красний керівник: Христин Анастасія Василівна. Пісня «За Україну».

5 клас. Дитячо-юнацький фестиваль вітав курінь ім. Тараса Шевченка. Курінний: Марта Лотоцька. Класний керівник: Галущак Стефанія Ільківна. Пісня «Гей, ви стрільці січовії».

6 клас. На поляні фестивалю побував курінь ім. Івана Мазепи. Курінний: Наталя Вавричук. Класний керівник: Закревська Оксана Андріївна. Пісня «Ой у лузі на полянці».

7 клас. Як малими ще були

Мати їм казала,

Як за волю України

УПА воювала.

Курінь ім. Романа Шухевича. Курінний: Андріана Дах. Класний керівник: Матвійчук Стефа Василівна. Пісня «Марширують вже повстанці».

8 клас. Слово і пісня лунала з уст братства ім. Лесі Українки. Старший братчик: Христина Чулаєвська. Класний керівник: Гурська Галина Зиновіївна. Пісня «Не пора»

9 клас. Славило лицарів визвольної боротьби братство ім. Дмитра Вишневецького. Старший братчик: Тарас Куцяба. Класний керівник: Крищук Володимир Степанович. Пісня «Окопи, окопи»

10 клас. В пісенному бою не відступало братство ім. Миколи Лисенка. Старший братчик: Богдан Левіновський. Класний керівник: Нагайчук Параскевія Василівна. Пісня «Ах лента за лентою».

11 клас. Зажурились галичанки з братства ім. Петра Сагайдачного. Старший братчик: Роман Лотоцький. Класний керівник: Будкевич Богдан Степанович. Пісня «Зажурились галичанки»

Живе в серцях і по-сьогодні любима всіма жителями нашого села пісня «Йшли селом партизани», яка прозвучала у виконанні всіх учасників свята. Ведучий фестивалю педагог-організатор Нагайчук Галина Василівна.

Члени журі:

· Прусик Ольга Волидимирівна – директор школи;

· Думанчук Галина Теодозіїна – заступник директора з навчально-виховної роботи;

· Зінько Андрій Романович – сільський голова.

Члени журі підбили підсумки і вирішили:

І місце серед учнів 1-4 класів – курінь ім. Івана Богуна (4 клас);

І місце серед учнів 5-8 класів – курінь ім. Івана Мазепи (6 клас);

І місце серед учнів 9-11 класів – курінь ім. Миколи Лисенка (10 клас).

Слава нашій неньці Україні

І героям слава на віки!

такими словами завершено шкільний фестиваль «Сурми звитяги-2012»

21.10.2012 р.

13-ий районний дитячо-юнацький фестиваль «Сурми звитяги-2012» відбувся у школі мистецтв. Школу представив ансамбль «Калинонька»

1. Пісня: «Ми йдемо в бій»

2. Вірш «Ти йдеш, мій сину» (Шостак Марія, учениця 10 класу)

3. «Хто ти є, Україно?» (Бігун Ірина, учениця 10 класу)

4. Пісня «Хто ти є, Україно?» (соліст Дмитрів Христина, учениця 7 класу)

5. Вірш «Маємо вже вільну Україну» (Рибка Галина, учениця 10 класу)

Кетягом червоної калини Вам за працю вклоняється земля!

берегиня — Tue, 30 Oct 2012 19:32:57 GMT

За розум осяйний,

За мудрість й доброту від Бога,

Прославимо в віках -

Звеличимо в піснях –

Високу працю педагога.

5 жовтня у нашій школі був проведений День учнівського самоврядування та проведено святкування Дня вчителя. У цей День школа була прикрашена різнокольоровими кульками, виготовлені стінгазети.

В цей день учні 8-11 класів спробували себе в ролі вчителя, довідалися, якою важкою є праця вчителів та скільки зусиль вона потребує. Пізніше всі, хто були вчителями в цей день зібралися в Козацькій кімнаті, могли поділитися враження, сказати про позитивні та негативні сторони цього святаю Попри те, що подія мали плюси та мінуси, всі могли сказати, що цей день є потрібним, тому що саме тоді учні розуміють як важко виховувати й навчати наступне покоління та розуміють, якою має бути їх поведінка на уроках.

Оинадцятикласники підготували святковий концерт на честь вчителів, де висловлювали свою щиру подяку за любов, розуміння їх впродовж десяти років, за те, що допомагають стати на вірний шлях. Вони згадували, коли перший раз прийшли до школи, якими вони були, знайомство з першою вчителькою, класним керівником, а потім й іншими вчителями, які разом ведуть ії країною знань...

Шкільні Олімпійські ігри-2012

берегиня — Tue, 30 Oct 2012 17:03:07 GMT

Цього року з 18 по 24 вересня у нашій школі був проведений тиждень Шкільних Олімпійських ігор, що став шкільною традицією.

Зранку, 18 вересня, всі учні нашої школи зібралися на вулиці, щоб запалити олімпійський вогонь. Його запалив учень 10 класу Шостак Максим та передав на спортивний майданчик, що позаду школи, де старші братчики куренів й братств Козацької республіки ім. Богдана Хмельницького, передаючи вогонь з рук в руки, запалили факели, які були розташовані навколо спортивного майданчика. Також була проведена ранкова зарядка. в цей день всі учні стали спортсменами, а вчителі - їх наставниками, що пропагували здоровий спосіб життя.

Протягом тижня шкільних олімпійських ігор проходили змагання з різних видів спорту, а зокрема: змагання з шашок та шахів, змагання з тенісу і на завершення - змагання з футболу.

Результати змагань.

Змагання проводилися окремо між хлопцями та окремо між дівчатами. У змаганні з шашок перше місце серед хлопців зайняв учень 9 класу Царук Ігор, серед дівчат - учениця 9 класу Літовінська Юлія; у змаганні з шахів перше місце серед хлопців зайняв учень 9 класу Куцяба Тарас, серед дівчат - учениця 9 класу Крищук Тетяна; а також перше місце у змаганні з шашок та шахів отримав учень 11 класу Шостак Андрій.

У змаганні з тенісу перше місце зайняли учень 9 класу Царук Ігор та учениця 8 класу Чулаєвська Христина.

У змаганні з футболу перше місце зайняла команда хлопців 9 класу та команда дівчат 8 класу.

Дирекція школи на загальношкільній лінійці нагородила переможців шкільних олімпійських ігор-2012.

Здрастуй, школо! Рідна школо!

берегиня — Wed, 05 Sep 2012 19:32:44 GMT

1 вересня, початок навчального року в Україні, відзначається як День знань.

Офіційно це досить молоде свято: як державне воно святкується лише від 1984 р. Але коріння його сягає значно глибше. Вже зазначалося, що за православними канонами 1 вересня святкувався Новий рік. Це було невипадково: з одного боку, уважалося, що саме 1 вересня Бог закінчив створювати світ, а з іншого — 1 вересня означало початок осені та закінчення основних польових робіт, що давало землеробам привід відпочити. Із закінченням польових робіт пов'язаний і вибір 1 вересня як дня початку навчального року, адже раніше сільські жителі становили значну частину населення нашої країни, а тому календар сільськогосподарського життя мав великий вплив на календар життя суспільного. Уперше в СРСР 1 вересня як єдиний для всієї держави день початку навчання в школі було запроваджено 3 вересня 1935 р.

День знань або, як його ще часто називають, День першого дзвоника — важливе свято для всіх школярів і студентів, а особливо для тих, хто в цей день іде до школи або університету вперше. По всіх школах країни цього дня проходять святкові «лінійки», учителі й викладачі промовляють школярам та студентам напутні слова на черговий (а для когось — перший) навчальний рік, лунає перший символічний дзвоник до початку занять. Свято це й для вчителів, адже саме завдяки їм здобуваються знання, яким цей день присвячений.

З приводу Дня знань, я взяла інтерв'ю у вчителів, батьків, священнослужителя нашої церкви та гетьмана Козацької Республіки.

Спочатку я мала змогу поспілкуватися із священнослужителем церкви Вознесіння Господнього отцем Ігорем.

Чи вважаєте ви обов'язковим проведення першоверсневого свята? На вашу думку, воно приносить користь учням? Якщо так, то яку саме?

Так, воно приносить користь тим, хто йде до школи вперше, та і усім іншим, тому що навчання починається з хорошого настрою.

Що ви хочете побажати учням у новому навчальному році?

Перш за все я хочу побажати їм успіху. А також отримати правдиву віру, а вчителям надати їм правдиві знання, хоч і у сучасному світі часто стається по-іншому.

Потім я поспілкувалася з з батьками наших першокласників. Вони дали мені відповідь на настурні запитання.

Чи є різниця між навчанням в сільській та міській школах? Якби у вас була можливість, то куди б ви віддали навчатись свою дитину?

Так, звичайно є різниця, але, я думаю, що переваги є і тут і тут. Наприклад, я вважаю, що в місті є більші можливості вивчати іноземні мови та вчитися працювати з комп'ютером, але у селі наші діти можуть краще ознайомитися з вивченням географії чи біології. Напевно, таких прикадів можна навести ще декілька. Звичайно, якби була можливість, то я б віддала навчатися свою дитину в місто, але, як кажуть: "Все, що не робиться - на краще", тому нехай буде так як є.

Чи вважаєте ви працю вчителів легкою і чи хотіли б ви працювати вчителем?

Я не вважаю працю вчителів легкою, тому що вони працюють з великою кількістю дітей. і я просто не знаю чи могла б справитися з цим. Інді з своїми дітьми важко впоратися, а що ж говорити про цілу школу? Але все-таки хотілося б спробувати.

Чи вважаєте ви обов'язковим відвідування дитини перед школою дошкільних закладів? Чому?

Так, я вважаю, що це необхідно, тому що маю старших дітей і переконалася, що теперішня шкільна програми є надзвичайно важкою. Якщо ж дитина не відвідуватиме дошкільних навчальних закладів, то з нею порібно займатися вдома.

Далі я поспілкувалася з вчителем світової літератури Музичкою Ганною Богданівною та педагогом-організатором Нагайчук Галиною Василівною.

Як давно ви працюєте вчителем, що покращилось і погіршилось за весь цей час?

Я працюю вчителем вже 40 років. За цей час змінилося чимало. Колись було надзвичайно мало джерел, щоб почерпати знання, а тепер їх стало значно більше, - відповіла Ганна Богданівна.

З того часу як я працюю вчителем змінювалося багато, але точно можу сказати лише одне: все, що не змінювалося - на краще! - з гарним першовересневим настроєм промовила Галина Василівна.

Ганно Богданівно, ви працюєте вчителем світової літератури, але можливо колись ви мали інтерес до якоїсь іншої дисципліни, яку б хотіли викладати в майбуьньому, тобто тепер?

Відповім вам словами мого батька, коли коли я поступила в інстутут на російську філологію він запитав: "А чому ж не на українську?". Можливо, я б хотіла викладати українську філологію. Можу додати ще одне: вчителювати - це моє захоплення і мені ніщо не вдається краще ніж вчителювати.

Далі я спілкувалася з гетьманом Козацької Республіки (орган дитячого самоврядування у нашій школі) Шостаком Андрієм.

Після закінчення 11 класу кому б ти хотів передати козацьку булаву?

Я б хотів, щоб козацьку булаву отримав Тарас КУцяба, але це залежить не тільки від мене.

Чи хотів би ти покращити роботу Козацької республіки? Як саме?

звичайно) я б хотів, щоб наша організація збільшилась, щоб члени Козацької Кеспубліки працювали більш насиченіше. Адже ця організація створена не просто так, кожен хто працює в ній, бере щось для себе, і це йому допоможе в повсякденному житті.

Ірина Бігун

А ми знову приймаємо гостей)

берегиня — Wed, 30 May 2012 19:10:07 GMT

В п'ятницю, 27 квітня, козаки і берегині Павлівської Січі відвідали Козацьку Республіку імені Богдана Хмельницького.

В цей день школа майоріла вишиванками. Гостей зустрічали хлібом та сіллю, за давнім звичаєм, коли лунали такі рядки:

Ласкаво просимо! Ласкаво просимо!

Моя Вкараїна щиро промовля!

Ласкаво росимо! Ласкаво просимо!

Братерством нашим світиться земля!

У своїх починаннях ми молимось до Матері Божої. Отож далі всі покинули свої турботи й справи і думкою полинули до Матері Божої та запилили любов'ю свої серця. Й передали цю любов від серця до серця багатьом іншим серцям.

Пізніше козаки і берегині Козацької республіки імені Богдана Хмельницького трішки розвеселили гостей, зігравши для них коротку сценку.

Далі козаки і берегині Павлівської Січі подарували всім глядачам свою літературно-музичну композицію.

Після цього учні обох шкіл мали змогу познайомитися дещо в менш офіційній обстановці

Після цього відбулося частування, під час якого павлівські козаки могли спробувати тетевчицького борщу з пампушками. Далі нас чекали козацькі забави, протягом яких учасники двох команд перейшли дев'ять порогів на Дніпрі: кожному порогові відповідав певний конкурс чи завдання. Протягом веселощів учні застасовували як фізичну так і розумову працю: співали пісень, наввипередки куштували сало з цибулею, "стріляли феєрверками з шароварів".

Цей день увійшов в нашу історію, як особливий. Всі були надзвичайно радими, і не хотіли розлучатися. Ми з нетерпінням чекаємо наступної зустрічі!!!

Богдан Хмельницький

Kak2s — Sun, 08 Apr 2012 19:54:34 GMT

Хмельницький Богдан (Федір) Зіновій Михайлович (бл. 1595 – 6 серпня 1657, Чигирин) - український державний діяч, полководець, дипломат. Гетьман України з 1648 р. Очолив повстання, яке поклало початок визвольній війні українського народу. Засновник української козацької держави, організатор її адміністративного управління.

Біографія

Богдан Хмельницький Походив з українців дрібно-шляхетського роду (гербу «Масальський», а потім «Абданк»). Спроби деяких дослідників (І.Каманін, М.Возняк) приписати Xмельницькому міщанське походження (з Києва, де був тоді міщанський рід Хмелів) не були прийняті наукою, бо суперечили всім документальним даним, свідченням сучасників (українських, польських і чужоземних та й самого Xмельницького), які одностайно вважали Xмельницького за шляхтича. Батько Xмельницького — Михайло Хмельницький був на службі у коронного гетьмана Станислава Жолкєвського, а потім у його зятя Яна Даниловича. 1620 р. він брав участь у поході Жолкєвського на Молдавію й загинув у битві з татарами під Цецорою. Його дружина, мати Богдана, за деякими відомостями козачка, згодом одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» В.Ставицьким, який пережив її й під час Хмельниччини служив у польському війську на Білорусі; син його Григорій, брат (по матері) Xмельницький, був козацький полковник на Лівобережжі й писався Хмельницьким.

Місце народження Хмельницького докладно невідоме. Є сучасна звістка (П. Оленського), що він народився в Черкасах, але вона непевна. В науковій літературі висловлювано різні думки про місце народження Хмельницького; називали м. Жовкву (С. Тароня, Н. Полонська-Василенко та ін.), Суботів або Чигирин (І. Крип'якевич), Переяслав (М. Петровський), з яким життя Xмельницького особливо тісно пов'язане, тощо. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, де був учнем Ґонцеля Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника. Xмельницький був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добре знання латинської мови, досконало володів польскою мовою, а згодом навчився ще турецької, кримськотатарської і французкої мови. Шкільна наука Хмельницького закінчилася перед 1620 р. Того ж року він дістав перше «бойове хрищення»: у битві під Цецорою 1620, де загинув його батько, Хмельницький попав у турецький полон і був два роки в Царгороді. Викуплений з неволі своєю маткою (Пасторій), повернувся на Україну.

Від 1622 до 1637 немає певних відомостей про життя і діяльність Xмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632–1634) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в 1620-их pp. Xмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Десь біля 1625–1627 pp. Xмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому по батькові хуторі Суботові, біля Чигирина. 1637 бачимо Xмельницького серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637. Восени 1638 Xмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорізького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 скасувала автономію Війська Запорізького, й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади на Україні. Xмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку.

Наступні роки Xмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Але самого господарства було замало для нього. 1645 він, разом з козацьким загоном на 2 чи більш як 20 тис. був на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка. Вже тоді був таким відомим козацьким ватажком, що Володислав IV, готуючи військову коаліцію проти Туреччини (в складі Польщі, Венеції та інших держав), вдався до нього по допомогу Війська Запорізького. Xмельницький був одним з козацьких делеґатів, з якими Володислав обговорював у Варшаві, в квітні 1646, плани майбутньої війни. Усе це піднесло його авторитет на Україні та в Польщі і за кордоном і створило йому широкі військові й політичні знайомства та зв'язки. Можна думати, що десь у другій половині 1640-их pp. він нав'язав ближчий контакт з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці на Україні, політичні противники короля Володислава, дивилися на Xмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станислав і його син, коронний хорунжий Олександер. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Xмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Xмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), зруйнував економію й пограбував майно Xмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Xмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Xмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Xмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського, кума й однодумця Xмельницького. В кінці грудня 1647 Xмельницький з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя, там його було обрано за гетьмана, звідти на низ Дніпра. Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на велику національно-визвольну революцію, очолену Xмельницьким.

Конфлікт з Конецпольським і напади його аґентури на майно і родину Xмельницького були тільки приводом для повстання його проти Польщі. Новіші досліди доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна й не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації на Україні. Дуже важливе, що, починаючи війну з Польщею, Xмельницький заручився союзом з Туреччиною й Кримом, які дали йому політичну і військову допомогу. Саме тому перемоги Xмельницького 1648 у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її аґентури на Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволяє з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 й дійшла до свого вершка наступного року: «Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта ..., навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

Тріюмфальний в'їзд Xмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 як «пресвітлого володаря й князя Руси» свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Xмельницького був зроблений. Але цю державу треба було боронити, розбудовувати й забезпечити їй визнання й належне місце в системі європейських держав. Усе дальше життя Xмельницького було присвячене досягненню цієї мети. Як фундатор і будівничий, оборонець і господар нової української держави, Xмельницький виявив себе великим полководцем, талановитим дипломатом і першорядним державним діячем.

Богдан Хмельницький був людиною міцного здоров'я, але останні роки часто хворів. Він упокоївся 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Але костей Хмельницького там зараз нема. У 1664 році польський воєвода Степан Чернецький спалив Суботів і велів викопати прах Хмельницького і викинути його з могили.

Досягнення

Як полководець Xмельницький був блискучий стратег і тактик, знаменитий військовий організатор, мужній і хоробрий вояк. Він створив понад 300-тисячне українське військо, яке було першорядною збройною силою в тогочасній Європі й основою, на якій будувалася нова українська держава. Але для утримання й розбудови держави, яка виникла революційним шляхом, потрібне було ще міжнародне визнання й військова допомога сусідніх держав. Досвід боротьби з Польщею в умовах польсько-шляхетського ладу й магнатської сваволі на кресах Речі Посполитої переконав Xмельницького та його однодумців, що повний й сталий успіх козацтва, а тим паче національних українських змагань без цих передумов і відповідної міжнародно-політичної коньюнктури неможливий. І тут виявився надзвичайний дипломатичний хист Xмельницього. У своїй тривалій і не завжди переможній боротьбі проти Речі Посполитої Xмельницький створив, одну за однією; три могутні коаліції. Першою — була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 1647–1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 р. Але, в наслідок трикратної зради кримського хана (Зборів 1649, Берестечко 1651, Жванець 1653) й пасивности Туреччини, Xмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею. Друга коаліція українсько-московська, з царем Олексієм Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 згідно з якою Україна ввійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі, не з вини Хмельницького не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, старшинства, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 р. російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею і фактично зрадив переяславські домовленості. Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілість і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656–1657) — союз між Україною, Швецією, [[Семигород|Семигородом[[ та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Xмельницького, мала не лише створити велику й незалежну Руську державу (в межах цілої етнографічної території України та Білорусі) під владою гетьмана й Війська Запорізького, але й цілковито ліквідувати польську державу («снести б Коруна вс"я, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав і своїх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції (Віленська угода 1656 Москви з Польщею без участи України, й війна Москви зі Швецією, союзником України). Вона зазнала невдачі не з вини Xмельницького й прискорила його смерть.

Найбільшим досягненням Xмельницького у процесі національно-визвольної революції було утворення й формування Козацько-Гетьманської Держави — Війська Запорізького (1648–1782). У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, Хмельницький виступає, як державний діяч великого формату. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу. Xмельницький створив не тільки державний апарат і виховав цілий гурт бойових військових і цивільних керівників як з козацької старшини, так і з української шляхти (І. Виговський, П. Тетеря, Д. й І. Нечаї, І. Богун, Г. Гуляницький, С. Мрозовицький (Н. Морозенко) та ін.), але й цілу провідну верству Козацько-Гетьманської Держави, яка, попри всі труднощі і поразки, зуміла свої завоювання зберегти і вдержати, супроти навали Москви і польсько-турецьких зазіхань, майже до кінця 18 ст.

Шість років боротьби за Українську державу під час національно-визвольної війни нашого народу під проводом Богдана Хмельницького 1648–1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків. Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу. В короткий строк і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. При гетьманові України існував дорадчий орган — Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорозької Січі.

Ще одним важливим органом державного самоврядування була полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життя обирала з участю козаків полкову старшину та полковника. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб’єкт міжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції». Український історик Іван Крип’якевич зауважував, що гетьман «мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька». Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагоджена організація адміністративно-територіального, судового та військового устрою, давало надію Хмельницькому утвердити Українську державу.

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія по Україні у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту. Описуючи своє враження від гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює: «Так ось він, Хмель, якого слава й ім’я рознеслися по всьому світу». Багато і захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб... Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля». Алеппського вразила велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо».

Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити... Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».

Родовід

Богдан Хмельницький був одружений тричі. Перша дружина його Ганна Сомківна — мати всіх його дітей, померла передчасно. Другий шлюб (на початку 1649) зв'язав його з колишньою жінкою його ворога Чаплинського — Мотроною, яка брала участь у змові проти гетьмана, і вчинила подружню зраду, за що син Xмельницького — Тиміш у відсутності батька, який був у поході — наказав її стратити 1651 р. Влітку того ж року Xмельницький одружився з Ганною Золотаренківною, козачкою з Корсуня, вдовою полковника Пилипа (Пилипця). Вірна подруга й дорадниця Xмельницького, вона надовго пережила його, і в 1671 стала черницею (з ім'ям Анастасії) Києво-Печерського жіночого монастиря.

Xмельницький мав двох синів і чотирьох дочок. Старший син Тимофій (Тиміш), народився 1632, був одружений (1652) з донькою молдавського господаря В. Лупула — Розандою (Роксандою). Його Xмельницький вважав своїм спадкоємцем, але Тиміш загинув 15 вересня 1653, смертельно поранений під час облоги молдавської фортеці Сучави, яку він боронив зі своїм козацьким військом. Він залишив двоє дітей (за деякими джерелами, близнят), доля яких невідома.

Молодший син Xмельницького — Юрій (Юрась) народився біля 1641 р, вчився в Києво-Могилянській Колегії, і 1657 р., ще за життя батька, був обраний гетьманом-наступником, при реґенті І. Виговському, який ще того ж року перебрав булаву. Згодом Юрась ще двічі був гетьманом.

Донька Xмельницького — Катерина (Олена) була одружена з Д. Виговським, і після його смерти в московському полоні стала другою дружиною гетьмана П. Тетері. Друга донька — Степанія була дружиною І. Нечая, який загинув на московському засланні, а вона стала черницею Киево-Михайлівського жіночого монастиря. Імена двох інших доньок гетьмана — одна з них була за корсунським сотником Глизьком (Улезком), який загинув у війні з Польщею 1655, а друга вийшла за новгород-сіверського козака Л. Мовчана (1654), — лишилися невідомими.

Гетьманський рід Xмельницького згас у кінці 17 ст. Пізніші Хмельницькі, яких чимало було на Лівобережній Україні і в Росії у 18–19 стст., були іншого походження.

Відгуки істориків

Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній Україні — Гетьманщині. М.Грушевський. 1913; Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув довір`я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір’ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів. І.Крип’якевич. 1954.' Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища. Д.Дорошенко. 1921.